Про безцінне

 

Колись мама показала мені невеликий відрізок між двома нез’єднаними долонями і сказала, що ось стільки людей будуть любити мене, незалежно від того, яка я, або за щось хороше, що знайдуть в мені …

Ці люди приймуть мене з моїми особливостями, недоліками, гідністю…

І це безцінно…

Потім вона розширила трохи долоні і сказала, що ось стільки людей не просто не приймуть, або не полюблять мене, але залишаться небайдужими в своїй нелюбові…

Можливо, я цього заслужила своїми косяками, а можливо, просто буду викликати у них неприємні почуття…

Так буває, і називається законом внутрішньої симпатії і антипатії…

Це коли нам хтось подобається без жодних причин, і не подобається за тим же принципом…

І ми, в свою чергу, комусь подобаємося, а комусь ні.

Не потрібно культивувати ігри на ворогів, або апріорі думати, що якщо тебе не полюбили, то ти поганий…

Яким завгодно можеш бути, але якщо не сподобався, значить, хоч масти собі голову, не допоможе…

І це нормально…

Потім мама буквально розкинула руки в різні боки і сказала, що ось стільки людей взагалі ніколи не дізнається про те, що я є, або їм буде наплювати, є я, чи мене нема…

Ні ворожнечі, ні дружби…

Повна байдужість…

І це неминуче…

А потім мама сказала головне:

– ЯКЩО ТИ ВСЕ ЖИТТЯ БУДЕШ БІГАТИ ЗА ТИМИ, ХТО ВХОДИТЬ У ДРУГУ І ТРЕТЮ ГРУПУ, НАМАГАЮЧИСЬ заслужити ЇХНЮ ЛЮБОВ І ДРУЖБУ, В ТЕБЕ НІКОЛИ НЕ БУДЕ ПЕРШОЇ…

ТОМУ ЩО вкладати ВАРТО У ВЗАЄМНІСТЬ…

Автор не відомий